Це так банально - загубити музу,
Її впустити в мареві дощів,
І у полоні втрачених ілюзій
Топити слід дарма прожитих днів.
Ховатися у власну сіру мушлю,
Забути телефони й імена,
І так сидіти, тихо й непорушно,
Навколо вакуум, й попереду стіна.
Промерзлі до кісток забуті мрії
Вже відійшли і, знаєш, не дарма
Втрачаємо тоді у себе віру,
Коли ще тіло є, а от душі нема.