Скрипалю мій, добродію
із вічністю в очах,
зіграй стару мелодію,
розвесели дівча...
Про райдугу на кінчику
чарівного смичка
іще не знає дівчинка
з трояндою в руках.
Зіграй їй дзвін підкованих
і радісних копит,
нехай же чорнобровая
до півночі не спить!
І поки грає музика
і пахне десь бузок,
не буде у пітьму зникать
й не стане гарбузом
карета з бравим кучером
і коником баским,
яку малюєш, змучений,
лиш помахом руки...
Ти ж грав не просто до ре мі,
а душу вклав у них..
І ще питаєш, як ти міг
в її проникнуть сни?
|
|
