***
Ну що ж -
вже не збираюся в дорогу.
Я рву квиток, я повертаюсь знову.
Ти мовила -
і повна перемога -
Ти стиха мовила одне спокійне слово.
Ах, скільки справ було таких важливих!
Здавалося, без них не обійтися,
Не їхати -
здавалось неможливим,
А ти прийшла і мовила:
“Лишися”.
І я лишився.
Кинув все на світі.
А ти мені сказала наостанку:
- Коханий, ми поводились, як діти,
Пробач, але це я поїду зранку.
***
Я хотів тобі сказати,
Що давно про те вже знаю,
Я хотів тобі сказати,
Що одну тебе кохаю.
Що твої малюю очі,
Що віршую мрії милі,
Я пишу листи щоночі,
Та відправити не в силі.
Невідправлені листи –
Зліт незіграного скерцо,
Невідправлені листи –
Ліки від хвороби серця.
Порозкидані листки
Ненаписаної п’єси,
Невідправлені листи
Без адреси.
Хтось казав тобі, що осінь
Жовтим сумом оповита?
У листах моїх ще й досі
Всі слова, немов молитва.
Не міняю місце дії,
Де любов на нас чекає,
Я пишу слова надії –
Тільки ти про те не знаєш.
***
Вікна навстіж.
Розкрита книга.
Вітер сторінки читає і лічить.
А та, яка йому більш до сподоби,
Він гортає двічі.
***
Купаюся у музиці твоїй,
В мелодії дощів зеленооких,
Живу, пливу у музиці твоїй,
По хвилі вуст, які торкнув неспокій.
Розчулююсь в теплі долонь твоїх,
Серед пелюсток пальців білосніжних,
Розчулююсь в теплі долонь твоїх,
В словах твоїх, закоханих і ніжних.
Солодкий щем у згадці, що ти є,
Що просто йдеш по вулиці знайомій,
Солодкий щем у згадці, що ти є,
Землі тяжіння й неба невагомість.
Я п’ю тебе, джерельну і стрімку,
Твого волосся й вітру рівновагу,
Я п’ю тебе, пекельну і п’янку,
Я п’ю й не можу вгамувати спрагу.
Тебе різьблю із тисячі ознак,
Із безлічі прикмет, яких не знаю,
Тебе ліплю із подиху… і так
Тебе кохаю.
***
Я снігом написав тобі листа,
Та сніг розтанув – і слова пропали.
Я став писати краплями дощу,
Та дощ пройшов.
І знову сухо стало.
Над головою вітер закружляв,
Почав писати я на жовтім листі.
Облудне ж листя облетіло враз –
І сторінки лишились чисті-чисті.
|
|