Зима.. Вона почалася нарешті. І як не дивно справила на мене колосальне враження. Бо як правило зміни пір року проходять для мене зовсім непомітно. Настільки сильне враження на мене справив хіба прихід весни цього року. Зима ж теж принесла геть позитивні відчуття, хоча здавалося б тішитись немає чому. Але я ніколи не любив підкорятися банальній логіці).
Ще досі не віриться, що зима. Через раптовий прихід світ навколо став таким сюрреалістичним, що просто не вкладається в голові.
Пробило на ностальгію. Роздуми за останні три дні черговий раз дали зрозуміти, що кожен раз коли ти думаєш, що гірше вже не може бути, дуже жорстоко помиляєшся... Я про минулий рік. Спогади просто линуть рікою, раптово навалившись на мене як цей несподіваний сніг, настільки ж холодні, але приємні, настільки ж м'ягкі і іскристі, та й так само тануть відразу, коли намагаєшся взяти в долоні.. Вони такі... Я не знаю прикметників, здатних описати їх. Точніше знаю, але їх доведеться використати стільки, що я навіть боюсь братися за цю затію...
Тоді, минулої зими, світ здавався таким тісним і приреченим й думалось, де ж вихід, але проблема в тому, що зараз він ще вужчий і ще приреченіший, а ті часи здаються просто переповненими по вінця свободою і щастям. Чого ж бачимо своє щастя, тільки втративши його? Зараз є що згадати про минулу зиму. Саме так, згадати.. Всі ті події, ті люди залишились тільки в моїй пам'яті здебільшого. Одних просто десь не стало, порозїжджалися, порозтікалися, чи ж просто безслідно зникли. Ті ж що залишилися, стали зовсім іншими. Зовсім іншими в мені зокрема, і не мають нічого спільного з тими колишніми. А я залишився. Хоча ні, неправда, я теж став зовсім іншим, залишивши себе там, у зимі 2009-2010. Так, бо то моє життя закінчилось рівно 1-го березня, це я чітко пам'ятаю. Від минулої зими пройшло просто неприродньо багато часу, все вельми помітно змінилось, але зараз, з приходом снігу здається, що то було лише вчора. І тільки відсутність тої реальності навколо, що тоді порушує це враження. Але я вже ж казав - світ і так останніми днями став схожий на марево. Fata Morgana...
А ввесь парадокс у тому, що я почуваюся повністю комфортно з цію ностальгією. Це якийсь припадок інтоверсії. Я хочу просто пройтися, по тих місцях, де я проводив час минулої зими, покидатись сніжками, просто полежати й поспостерігати зимове небо. І нікого мені більше в цьому житті не треба... Принаймні поки що. Ці кілька днів...
Попереду не видно світла.. Ні, не так. Не було видно світла. А сніг приніс кардинальні зміни у всьому. У мені... І гадати, що все погано більше не насмілюсь. Я засвоїв урок... Дайте мені трішки часу... А тоді, я на це надіюсь, може мене й знайде щастя..
|
|
То практика просто 
