- Тетя Соня, а что такое опыт поколений?
- Девочка моя, это когда даже вопроса зачем не остается.
Мое наследство – это найти как задавать вопрос зачем. Но это только часть. Семью и страну рождения не выбирают, а вот роскошь выбирать наследство я себе позволю.
Я собі беру в спадок і квіти в волосі, багнюку, музику інших берегів, гітару і довгу спідницю. Хоча цей спадок і призначався не мені, хоча цей спадок нічого не вартує Так, сентиментальна цінність. Чи може, взяти собі в спадок смак полуниць, і коробочку з землею і насінням. Вони та так чи інакше знадобляться. А чому б не взяти також молодиків на тачанках або також секретарів на волгах (на волгах? нехай буде на волгах), і секретарш секретарів на волгах, або жінок з НДІ в окулярах і. ризьких парфумах, або жінок в вінках, ну і де подітися, жінок що чекали, або довго з війни або скалкою біля воріт. Вага мого спадку вимірюється у страху.
Я навіть візьму вірші поетів с порожніми очима, і поетів зі строками і строчками, as well as poets with letters to the Тimes or more like a letter to the time. Я беру в и странных психиатров, которые придумували методы как психотерапевтировать целые народы. Мое наследство могло бы быть острым – это злость. Я учусь его нести или оставлять и острым тоже.
Зібравши свій спадок я ж можу його перебирати. А якщо хочеться залишити край дороги – теж можу. Тому що сама збирала, і тому що ношу свій спадок легко. Навіть, той спадок, що в генах, на шкірі і лише інколи н сорочці. Я залишаюсь собою і на вулиці, де народилась, так за два океани від неї.
Тетя Соня, вопрос зачем остаеться всегда.
|
|
