Ми помилково гадаємо,що зміни в житті - події заплановані.Зміна старої квартирки на гарний будинок,старого потриманого авто на омріяне,зміна одного невдалого роману на ....На те,що згодом теж цінуємо не так,як думалось на початку.Ми - люди,і ,мабуть,ідеально добре нам не буває,щоб ми не отримали від долі.Ми сподіваємося і очікуємо,що зміни обов"язково підуть по наростаючій в кращу сторону,що це буде заслужена та обрана нами дорога.Але...Але що,якщо це не так?) Що,якщо життя нас з вершини опускає,-на саме дно,щоб врятувати?)
1987 рік був непростим.Та для однієї людини він був жахливим.Так,не побоюся цього слова.Кожен день,кожна хвилина....просто суцільне недорозуміння.Все,що було важливим - кар"єра(крута кар"єра,між-іншим),відносини з "потрібними" людьми,стабільність,популярність,імідж крутої самодостатньої баришні, - все розсіялось,як туман.Знаєте так буває,- ти будуєш-будуєш,і в одну мить прозріваєш...А все,що було - ілюзія того,що ТИ можеш тримати своє життя в своїх руках.І залишається така холодна жорстока пустота,і вибір:дурити себе й надалі,чи дозволити тим обставинами вести тебе(як тоді здавалося) до дна.І відчай.І встид.І навіть презирство,по відношенню до себе.От така прекрасна гамма відчуттів та переживань.Чи ставила я себе на місце цієї людини? - О,так,однозначно.І,зрештою,це стало причиною багатьох моїх помилок.Та зараз не про це. І ось,чудового весняного дня(а була рання весна,не в пору тепла погода і сонце,сонце...) той вибір зробився.Само собою якось.Певне,в таких обставинах людина втомлюється гнатися за ілюзіями.Зібравши залишки оптимізму,сякої-такої віри в неминучість приписаного,і може навіть гордості,ба навіть Гордині ця людина таким хитким кроком стала на обраний шлях.З роками,не раз цей вибір довелося відвойовувати,підтверджувати(в першу чергу перед собою),та тоді,на-щастя,вона не дуже розуміла,на що підписується.А причина всьому....Любов)Зрештою,вона всьому причина.Любов до беззахисного,певне нікому непотрібного і ще не бачившого світ комочка.Мило,чи не так?)
Найцікавіше те,що обставини буквально кричали про недоречність,невчасність та помилковість даного рішення.Та все ж...Осінь прийшла з рожевим сопучим дарунком.І....все....Все,що вона отримала взамін.Ніхто й подумати не міг,що хтось невидимим оком слідкує за її серцем,за її сльозами і десятки років наперед передбачає її падіння,помилки,зневіру,та все ж...тримає простягнутими руки,щоб як вона впаде,- не розбилася.І звідкись бралася сила,і зростала віра,і колишнє життя заховалося далеко за плечима,а теперішнє.....Куди йти,коли від розпачу хочеться вити??? Коли розпадається країна,а з нею все,що було важливе?Коли несеш відповідальність ще за одне життя???Сама....Сьогодні вже не той час,коли подібна ситуація змушує тремтіти від жаху.І не ті цінності.Та повернемося назад.
Доля наче сміялася з неї,щодня підгадуючи,від чого вона відмовилася.Але,через маленьку шпаринку в її пошматованому серці раптом почало пробиватися світло.Таке яскраве,і таке сильне...І щодня свій свій вибір вона робила на його користь,йшла на зов свого серця.За легкими словами,написаними тут ховаються реальні поступки - скільком людям вона допомогла добрим словом,добрим ділом.А скількох підбадьорювала?І ділилася свої світлом,своїм великим щастям.Щодень - нові маленькі перемоги.І кроки все сміливіші.І закрутилося-завертілося....
Сьогодні, її вибір піти до дна в розплату за помилки, обернувся її найбільшим Благословінням.Мить каяття - щирого,тихого, - принесла небувалу радість.Вона - потрібна,любима,і справжня.Без маски....без прикрас... - ПРЕКРАСНА)І це лише початок)Все,чого вона була позбавлена,насправді навряд чи принесло б радість.Зате те,що є сьогодні - ось справжні скарби) Той,хто провів її за руку,впокорив і Благословив, - Той поставив її над колишніми обідчиками.ЇЇ зміни на краще довгий час виглядали,як падіння...А насправді....Насправді вона взлітала...
Це гарна світла історія,яка щодня є для мене прикладом.Не гнатися за почестями,скарбами,а точно знати,якому Пану я служу,і яка буде моя винагорода.Мої зміни на краще почалися давно,багато років тому....Але тільки недавно я зрозуміла,що пора розправляти крила,бо ми не падаєм - ми летимо)
|
|