Іноді найважче - знайти себе.
Не просто жити, а розуміти, відчувати те, задля чого живеш.
А мої всі роздуми заводять мене в глухий кут.
Я не знаю, навіщо я псую своїм існуванням загальну картину історії. На ній і без мене надто багато сірого.
Хочеться зробити щось воістину надзвичайне. І не обов\'язково про це знатимуть сотні, тисячі людей. Досить того, щоб це додало барв життєпису Землі.
Але щоразу, як я опускаю руки і припиняю плекати в голові будь-які щирі бажання - розумію, що народилася або задля того, щоб змінити світ, або щоб згаснути, як ще один непомітний ліхтарик у мороці.
Розумію, що треба відчайдушно тягнутись до світла, але тихі ночі зводять мене з розуму, перетворюють свідомість у щось надто ефемерне, інертне... Усе моє життя - мов грозовий шквал, із поперемінним рвучким вітром і настороженими затишшями. Мов хтось інший сидить у моїй голові й скеровує мої вчинки в безодню, перетворює життя на тупе тваринне існування.
От і сьогодні я - вже цілий день не я.
І хтось чужий в моїй макітрі верховодить.
Зіходить під укіс вся доленька моя -
А я ж усе в житті шукаю насолоди...
|
|