Здається, скочуюсь я на нині популярне слово "ваніль". Усі вірші про "них", "його", "її почуття". В принципі, я і не винна, воно саме так виходить, але... Але хочеться повернутися до того моменту, де писалося просто так, без залежності від когось/чогось. І сюжети ж непогані народжувалися. А зараз - тьху, як заклинило.