Колись, можливо таке станеться, ти захочеш мене послухати…
А слухати вже буде нічого… Адже ти завжди був “першою
скрипкою”, а я – твоїм мелодичним відлунням. А мого еха ти не
Знайдеш на записах старих пластинок, не скачаєш з Інтернету
І не скинеш на флешку. Його просто немає. Оте відлуння, воно не
Вічне… Потрібно мати талант зловити його в той момент,
Коли найбільше чути…
Колись, можливо таке станеться, ти захочеш вивчити мої пісні..
А вчити вже буде нічого… Бо твоя надлишкова переважність
Наді мною просто спалила всі ті слова і музику, що мала змогу
Створити… Рукописи не горять? Можливо.. Але написано то
Було не від руки, а від серця. Удари якого, відміряли тактами
Мелодію мого реквієму…
Колись, можливо таке станеться, ти захочеш записати мене по
Нотам. А писати вже буде нікого… Адже я, як та неактуальна
Старомодна мелодія, загубилася між популярних електро-треків.
Заміксувалася. Втративши індивідуальність…
Не модно, розумієш, не модно нині писати нотами. Смичок,
Яким так ніжно звикла різати скрипку, втратив тенденцію,
Він зараз не трендовий. Ріжемо скрипки, бо вони плачуть,
А не плачуть, бо ми їх ріжемо. Така ось, нікого не хвилююча
Парадоксальна залежність.
Колись, можливо таке станеться, ти захочеш мене послухати.
А слухати вже буде нічого. Адже скрипка моя затихла. І те,про
Що вона так сумлінно мовчить, знаю тільки я… Мовчить так
Відчайдушно і мелодично…так так таємно і непідступно. Скільки
Ж у тому мовчанні сокровенності і красномовності! Моя скрипка
Затихла про те, що рвуться іноді струни, а вона грає далі, крізь
Сльози усміхаючись. Мовчить про те, що неприємні їй іноді дотики
Смичка, необережні, ніби током наелектризовані. Її мовчання
Змістовніше за її гру!
Колись, можливо таке станеться, ти захочеш написати для мене пісню.
А писати вже буде нікому… Просто ще до першої нашої спільної партії,
Мої струни натремтіли мені одну таємницю… я просто знала про що
Мовчить твоя скрипка….
|
|