У кожного є своя соломинка, яка дає йому змогу вижити у важкій ситуації. Для мене такою соломинкою стала поезія. Почала писати після того, як дізналась, що хвора на розсіяний склероз і єдина перспектива - нерухомість. Це було 17 років тому. Не знала за що хапатись , як боротись з тим, що подолати неможливо. Одного разу зустріла людину, яка з великим захопленням, вогнем у очах, читала свої вірші, свтячись від щастя. Скажемо, поезія була слабенькою, але яке піднесення відчував цей чоловік - він цим жив і йому хотілось жити.
|
|
