Чомусь в в такий, як каже моя баба "собачий" холод, мені пригадалось як я вперше в житті бачила сонячних зайяиків.
Дибільна дитяча історія, але то таке.
Я не пам.ятаю скільки мені тоді було, але я була ще зовсім крихітною, бо дуже компактно вміщувалася на колінах у сусідки Галі, це був кінець серпня, а можливо вже й вересень.
Теплий вересень, але це не має ніякого значення.
Було напевно вже години 4, після обіду, коли сонце вже зігріло нашу половну Землі, але ще досить яскраво світило над горизонтом. У старій літній кухні навпроти мене висіли старезні часи з "кукушкою", які що правда були вже не в робочому стані, і висіли там як зовсім непотрібна деталь інтер.єру.
Хоча тоді мені вони здавалися дуже цікавими, можна було смикати за оті шишки які висіли на металевих ланцюжках.
Це приносило мені просто райську насолоду і чудовий настрій.
Скільки тоді було потрібно для щастя?
Зовсім мало.
На столі стояло маленьке люстерко, в зеленій пластмасовій оправі, прикрашене здоровенними "камнями сваровскі".
Тьотя Галя, якій ми до речі віддали нашого собаку Мухтара, коли переїжали,була дуже доброю людиною, зажди пригощала мене яблуками, які я обожнювала в дитинстві - зараз ні.
Люстерко стояло на столі біля вікна і відбивало світло на стіні поблизу годинника. Я взяла його у руки і почала вглядатися в своє відображення, Звідти на мене дивилося округле обличчя, з великими карими очима.
Я почала весело трясти дзеркальцем і від цього в кімнаті зявилися сонячні промені, які застрибали по всій кімнаті.
Чесно кажучи, спочатку в мене був страх, потім здивування, а потім розгубленість!
Звідки вони взялися тут? У кухні в якій пахло свіжим злібом і яблуками?
Тьотя Галя не розгубилася і взяла люстерко з моїх рук.
Почала підставляти його під сонячні промені які потряпляли до кімнатки з вікна - так народжувалися сонячні зайчики.
Чомусь тоді, я справді думала що це зайчики. З сонця.
Що вони прибули до мене просто із сонця, поділитися зі мною своїм теплом. Напевно тому у мене все обличчя у ластовинні.
НАпевно ніхто не зрозуміє того що я написала, і скаже що це все "повна фігня" але це не важливо.
Кожен спогад має в собі щось особливе.
Особливо коли ти робиш або бачиш щось вперше...
|
|
