Великого діло глибоке
Крізь терні і камені
до самого сонця
І твої душі
Незрозуміло матово тихо
До самих руйнуючих зим
На білі вітрила, в шторми
Розвіяти порох, втекти
Шукати що більше на світі
Ця осінь буде моя
Що твоя вартує згода
як в серці у її не буде весни
Замкнені очі його темноти
Шалені вирують блакиті
Де ти?
