Астрофічний вірш (грецък. astrophos — безстрофовий) — нерівноскладовий вірш, у якому відсутнє симетричне членування на строфи, рядки вільно переходять від чотиривірша у двовірш тощо, посилюючи розмаїття інтонаційно-синтаксичних структур, сприяючи увиразненню поетичного мовлення.
Як різновид акцентного вірша декламаційного типу, він добре відомий українській поетичній класиці (“Сон”, “Кавказ” Т.Шевченка; “Чого являєшся мені…” І.Франка; “Моє кохання”, “Шукачам щастя”, “Павзи” М.Семенка та ін.), набуваючи найокресленішого вигляду у творчості П.Тичини (“Плуг”, “Вітер з України”, “Похорон друга”).
Астрофічний вірш — вірш народних голосінь, дум і поодиноких старовинних обрядових (колядок, весільних), історичних та баладних пісень. На відміну від рівноскладового із симетричним розміщенням частин (колін) у строфі пісенного вірша, нерівноскладовий вірш має різну кількість складів у рядку без повторення будь-якої ритмічної схеми, без усталеного порядку римування, поділу на строфи (куплети). Якщо в піснях кожна строфа має однакову ритмічну будову та мелодію і мелодія диктує ритмічну схему (у голосіннях, думах та ін. речитативних творах), то ритм співаної декламації пристосовується до вимог відповідного тексту, до його нерівномірних віршів. У таких творах можна виділити тільки певні більші чи менші групи рядків — тиради, періоди, об'єднані певною смисловою завершеністю і просто фізіологічно придатні для виголошення одним подихом, як оця тирада з "Думи про втечу трьох братів з Азова":
Кількість складів:
Ой то менший брат, піший піхотинець, 11
За кінними братами вганяє, 10
Гей, на троє корінє, 8
На біле каміне 6
Та ноги побиває, 7
Кров сліди заливає, 7
Пісок рани засипає, 8
А все братів кінних доганяє 10
Всі тиради (періоди) різні за структурою. Це дає виконавцю змогу кожен раз імпровізувати. Ф. Колесса твердить, що форма таких речитативних творів дуже давня, що вона старша від їхнього змісту.
В поезії Шевченка А.в. відіграє помітну роль. Астрофізм — властивість лірики Шевченка, яскрава прикмета панування у ній вільної стихії. Переважна більшість його поем скомпонована нерівними строфами (строфоїдами); лише кілька невеликих ліро-епічних творів або їх фрагменти астрофічні (зокрема, вірш баладного типу “Чума” — перша його половина, написана 4-стопним ямбом).
Своєрідною перехідною формою між строфічним і астрофічним віршем можна вважати графічно не розчленований на катрени або дистихи 14-складовий вірш з характерною для нього схемою римування хАхА... на відміну від народного зразка з його куплетною завершеністю (наприклад, “Заворожи мені, волхве”, “Давидові псалми» — всі вірші циклу, крім переспіву псалма 81, “Між царями-судіями”; “Як умру, то поховайте” та ін.).
