Хорей, або Трохей (грецьк. choreios, від choros — хор) — в античному віршуванні — триморна двоскладова стопа з першим довгим і другим коротким складами. В силабо-тонічній системі — двоскладова стопа, в якій ритмічний акцент припадає на перший склад, зазвичай, непарний.
Проте у хореїчному вірші наголоси спостерігаються не скрізь, крім константи, що уможливлює варіювання пірихія. На початкових стадіях розвитку силабо-тонічної версифікації в європейській ліриці X. вживали переважно в жанрі оди, звідки він був витіснений ямбом. У сучасній українській поезії X., виникнувши на руїнах силабічного тринадцятискладника, — найпоширеніший віршовий розмір від кінця XIX ст., коли відбулася модернізація Шевченкового вірша, живленого фольклорною традицією (коломийки, шумки тощо).
Найменш вживаний X. – одностопний:
На майдані пил спадає.
Замовкає річ…
Вечір.
Ніч
(П. Тичина).
Двостопний X. спостерігаємо не часто, однак у творчості Г.Чупринки набув активного поширення:
З жалем, з болем
Понад полем
Крик розноситься чаїний.
Наче в давні
Дні безславні
Плач рабині
На чужині.
Зрідка звертаються автори і до тристопного X.:
Піднялися крила
Сонних вітряків,
І черешню білу
Вітер розбудив.
І війнув на книги,
Розметав листи…
Серце! Ти не з криги?
Не з заліза ти?
(М. Рильський).
Чотиристопний X. — найпоширеніший розмір у сучасній українській ліриці:
Тихо. Зорі потопають
В океані хмар і ночі,
Понад хвилі грім гуркоче,
По каютах скрізь дрімають…
(П. Карманський).
На відміну від чотиристопного X., п’ятистопний простежується не так часто:
В сотах мозку золотом прозорим
Мед думок розтоплених лежить,
А душа вклоняється просторам
І землі за світлу радість — жить!
(Олена Теліга).
Цікавий приклад шестистопного X.:
Та замало буде тихої дороги.
Усміхнеться неня: “Ну і басурман!”
Налигаю місяць на срібляні роги,
Шкереберть на ньому полечу в туман
(О. Близько).
Семистопний X. вживають впереміж з іншими стопами, частіше перехідного ґатунку:
Гей, віків та віків,
прокопитило карі навали,
їхні печі впилися —
алкогольний вогонь затуха…
Вони ж десь позавчора
юних мамонтів сном годували
З свого сивого рубчикового фартуха
(І. Драч).
Восьмистопний X., постаючи зі сполуки двох віршів чотиристопного X. в одну ритмічну одиницю, вряди-годи трапляється у віршовій практиці:
Скільки щастя, що боюся. Залоскоче, як русалка.
Шовковинками проміння перев’яже, обів’є.
Заполонить. Зацілує ніжно-ніжно, палко-палко.
Всю жагу — зоревий трунок, п’яний трунок — ізоп’є.
(В. Чумак).
X. може мати форму вільного вірша — вільний X. За умови різної кількості стоп у віршовому рядку та астрофічній будові, зберігаючи традиційне римування:
Має крилами Весна
Запашна,
Лине вся в прозорих шатах,
У серпанках і блаватах…
Сяє усміхом примар
З-поза хмар,
Попелястих, пелехатих
(М. Вороний).
