Ми всі загнані в рамки:
Ми прокидаємось зранку.
Відпочинку ключі -
Засинаємо ми уночі.
Нас ніщо не вбиває:
Капає спирт у банку,
Праця пекельна
Дає нам найкращі харчі.
Нас холод гартує:
Рубай, коли хочеш нагрітись.
Нас спека муштрує,
Та спуску однак не дає.
Ми з крові готуєм
Ковбаси, що можна наїстись.
Доки наша нутрує -
Піт литись не перестає.
Протримали горя, які тільки можна отримать.
І розказувать, караще, де наше місце - не варто.
Ми можем мовчати, і можем дверима гримать.
Ми сільські українці – правонаступники Спарти.
