Ти знаєш, люба, певне, вже весна -
Пелюстки розкривають первоцвіти…
А мозок точить думка навісна –
Чому? Чому? Чому мені радіти?!
Тікати від риторики питань,
З самим собою опускати очі,
Сховати простоту своїх бажань
У відповідь на те твоє: «Що хочеш?!»
Ти знаєш, люба, справді вже весна
Тривожить ніздрі, запахом лоскоче,
Така чекана, та, на жаль – пісна,
Пісна без тебе, мила. А ти хочеш?
А хочеш, ми ділитимем на двох
В перервах між коханням сигарету?
І що з того, що десь чортополох?
У нас з тобою інші є сюжети…
А хочеш, ми ділитимем завжди
І сміх, і гріх, і децли печалі?
А хочеш, скажу – Люба, підожди,
Ми ще он в те багаття не стрибали?
А хочеш, ми розділимо на двох
Щось трішки більше, чом дрібнитись ліжком?
Чи замість квітів тільки прілий мох,
Тому й весна не тішить анітрішки?
Ти знаєш, люба, певне, вже весна -
Пелюстки розкривають первоцвіти…
А в мене думка… Вбога та пісна –
Чому? Чому, кохана, порадіти?
Мда... вдвоє печально, коли все навкруги підштовхує і сприяє до радощів, а на душі не те ...
Щось мені здається, що в цій стрічці не вистачає одного складу:
Гарна, хоч і сумна любовна лірика. Прийшла весна і якщо кохання є - то воно теж повинне розцвітати... 
