Слава Богу нема жінки!
(Гумореска Анфіси Букреєвої-Сірко)
Ой збиравсь наш писар зранку
Йти на Махарет,
Як сідав на стару чайку, -
То втопив кашкет.
Як за ним нагнувся взяти,
Люльку загубив,
Ще й шаблюкою за лантух з салом зачепив,
Лантух впав й поплив водою…
Знов страшна біда!
«Ой, рятуйте , люди добрі, правдонько свята!»,
Та й в Дніпро стрибнув невдало -
Буря піднялась,
Величезна хвиля морем
Швидко понеслась…
Закрутились, застрибали
Вражі вороги,
А козак не може зняти
Гадюку з ноги.
Обняла ота гадина міцно козака..
Він дригнув ногою дужо:
«Геть, - ти Ба яка!»
Знов оказія вчинилась,
Бо ота змія, з шароварами злетіла й
Впала у гілля.
Ото лишенько велике!
Та й страшна біда….
Як іти в похід без штанів, матінко Свята?
Посидів, «Мамаєм» трохи,
Лисину поскріб.
Та й додому стиха чайкою
З рипінням погріб.
Пливе чайка, пливе стиха,
Сонечко блищить,
У ярочку соловейко пісню гомонить,
У ярочку соловейко душу розриває.
Усміхнувся козаченько: «Жінки хоч немає!»
