Залишся в мені в'язкою пустотою, завмри на скроні, захолонь на пальцях.
Я пірнула у тихий вир твій із головою і захлебнулась.
На жаль.
А може й на щастя.
Збережи моє фото своєму на робочому, і як невимовно тяжко стане гірко зітхнути,
то ти просто зазирни в мої зелені, тужливі очі. І згадай, що я досі не можу
без тебе заснути.
Зізнаюсь — іноді сльози на скроні просяться. А дієслівні рими на клавіатуру так і сипляться.
Знаєш, без тебе спати зовсім не хочеться. І пити ранкову каву без тебе я ще не навчилася.
Ти за сотні брудних, запилених кілометрів. І прірва між нами в мільярд світових рокі́в.
Я б летіла до тебе крізь грози, бурани і смерчі, аби ти хоч трошки,
хоч краплиночку
того
хотів.
