Город великий свій Парася
Зерном засіяла на часі.
Пройшли сніги, весняні зливи -
Пшениця виросла на диво.
Струнка, густа та золотиста
І колос повний колоситься.
Земля ж їй сили віддавала
І сонце зверху зогрівало.
Та враз в городі щось не так,
Бо там з'явився пан Будяк.
Почав в городі розростатись
І з бур'янами став брататись.
А на межі з'явивсь Осот
І теж він лізе на город.
Будяк здружився із Осотом,
Кричали вдвох наче по нотах:
"Послухай" - кажуть - "молодице,
Не місце тут отій Пшениці.
Вона зовсім другого роду
І хай іде з цього городу."
Пшеницю трощили, ламали,
ЇЇ з корінням виривали,
Кричали грізно бур'яни:
"Ми всіх задушим, ми - пани!"
Сказала гордо молодиця:
"Хіба було таке у світі,
Щоб люди їли будяки?
З пшениці ж хліб на всі смаки!"
P.S. Бо хліб усім нам голова,
Пшениця нам його дала:
Накормить хлібом господиню
І всю велику Україну!
