Здається вийшов пар сьогодні,
Залишив смуток, розпач, відчай,
Стоїш одна біля безодні,
Немов напівзабута притча.
Велична, горда і м’яка хода,
Як біла завірюха снігом оповита,
Чогось бракує, так, чогось нема,
… Кохання, що блукає світом.
Ним марять всі твої сади,
Які стоять узимку голі,
Яких катують холод і вітри,
Сади згасають мимоволі.
Потужна і самотня велич,
Як брила льоду в океані,
Супутників у тебе безліч,
І згодом, жодного в коханні,
Вітрів колючих, сніжна пісня,
Оспівує зимову вишню,
Облиш поняття «до» і «після»,
Життя як пар, що зовні вийшов,
Садів твоїх безмежна врода,
Вдих на весні, зимою видих,
Шкода, на холод зникла мода,
Цінують зараз плодовитих,
Позбудься скованості льодом,
Розтань, пусти любов в сади,
І почуття вагітні плодом,
Розквітнуть з подихом весни.
© Юрій Прокопенко.
ID:
556624
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 02.02.2015 14:32:27
© дата внесення змiн: 02.02.2015 14:32:27
автор: Юрій Прокопенко
Вкажіть причину вашої скарги
|
