|
Мені тебе дійсно шкода, крихітко. Набридло дивитись, як вбиваєшся через цього йолопа, у серці болить, коли плачеш за все недоказане, коли у такому віці говориш про розчарування та зраду, коли шепчеш, що у тебе не має майбутнього, що самотня, ображена й нікому непотрібна. Мені тяжко збагнути, чому ти така нещасна й по вуха закохана у людину, яка щодня дарує ножа у спину замість букета шикарних троянд. Мені дивно, що ти жадно надкушуєш цього негідника, ніби капсулу з ціаністим калієм, щоночі вмираєш у муках й озері власних сліз, а кожного ранку оживаєш з надією, що все це неодмінно закінчиться і він, нарешті, змилується над тобою. Ех, моє наївне дівчисько, як ж тебе врятувати? Я десятки разів витягувала тебе із цього болота, але ти вперто борешся із тверезим розумом, піддаєшся спокусі й брехливим почуттям, наче ошпарена сотні разів повертаєшся в обійми свого повелителя. І ось, в черговий раз, ти лежиш на холодному ліжку, ревеш, наче мале дитя, ковтаєш образу та біль, задихаєшся від ганьби та безчестя, втрачаєш свідомість від пекельного ляпасу по самооцінці. Мабуть, носити мішки з цементом легше, ніж мішки під очима, розливати по грудях гарячий чай холодніше, ніж думати про нього, пити отруту безпечніше, ніж вдихати його кип’ячений подих, померти краще, ніж жити… Але, чуєш, маленька, чуєш, я допоможу! Я вдягну на себе лікарський халат, взую бахіли, простерилізую твої думки, зроблю ін’єкцію від кохання до ідіотів, обстежу весь організм, знищу всі негативні токсини й неодмінно врятую від меланхолічної самотності. Я ж не підведу, ти знаєш, я чарівниця! Солодка, ти лишень зрозумій, що не кожен красунчик є принцом, а «твій» неодмінно чудовисько…
ID:
524963
Рубрика: Проза
дата надходження: 21.09.2014 23:32:24
© дата внесення змiн: 21.09.2014 23:36:08
автор: Незайманий займенник
Вкажіть причину вашої скарги
|
