Буває в світі часто так,
І це не аномалія:
Ростуть Пшениця і Будяк,
А ще цвіте Конвалія.
Коли сприятлива пора,
Довкола них – гармонія,
І світить ранішня зоря,
Й бринить життя симфонія…
Та ось посухи час настав,
І цвіт весь обсипається,
Хоч довго запах ніжних трав
Іще не забувається…
Схилився Колос золотий,
Обділений вологою.
І чорні бачаться хрести
Над Нивою-небогою.
Зате колишеться Бур’ян,
Як свідок аномалії,
Хова в задимлений туман
Сухі листки Конвалії.
Й серед людських бува пожеж,
Коли пахтить все кризою:
Вмирають Музи, Мова – теж…
Будяк же… стрімко лізе…