...І щовесни з'являєшся ти знову
і зазираєш трепетно у вічі.
А я не камінь, тож почну розмову,
що я не можу так чекати вічно.
Я пам'ятаю ніби крізь туман
весну: відвертість, відданість і вірність.
Але, на жаль, нічого вічного нема,
й вони з весною відійшли у вічність.
Перед очима роки пропливли,
а зустрічі на пальцях перелічено.
Говориш, що ідеш на п'ять хвилин,
проте тоді зникаєш вже навічно.
Якісь придумані повітряні мости
ми збудувати спробуємо двічі.
А я зламаюсь, мабуть, бо не з тих
хто має вдосталь сил чекати вічно.
Я в цьому місті не знаходжу місця,
а ти - в мені, і вкотре вже так звично
тебе не буде в осінь цього місяця,
а я змогла б чекати цілу вічність.
2009
