Моя любов, моя країна,
Дерева, ріки і поля,
Моя кохана Батьківщина,
Свята Україно моя.
Син вийде з батьківської хати,
Неначе в вирій лине птах.
Та скільки вже жебракувати,
Поневірятись по світах?
Не має розуму у власті,
Не може визначити суть.
А люди десь шукають щастя,
В країнах інших спину гнуть.
Ти ж наша нене, Україно!!!
Себе ж, як мачуха ведеш,
Відштовхуєш від себе сина,
До хати ти його не звеш…
Прийми усіх дітей до хати
І наведи в тій хаті лад,
Все можемо впорядкувати
Без “доброзичливців” порад.
Ми є народ! Народ єдиний!!!
Ти придивись до нас як слід.
Я не бажаю Україну
Ділить на Захід і на Схід!
Хай заблищать у всій красі
В безкраїм небі зорі сині,
Коли відчуємо усі,
Що ми потрібні цій країні.
