І
знов блукаю парком, переходжу міст,
та випадково чую часточку розмови.
ось знову, не втрачаючи свій хист
диктує наполегливо умови
ВІН...
стаю, замислюючись на хвилину,
і тиша завмирає, згущує повітря.
у думці жертви: "Кину/не кину", -
а він уміло знов нанизує на вістря
ЇЇ...
Й
щораз обдумуючи кожне слово
старанно в них вкладає почуття,
безглуздо усміхається медово
й надовго поринає в забуття
ВОНА...
коли у них було все так чудесно,
коли всі негаразди оминали разом,
а її очі ще світилися небесно...
можливо все ж покине іншим разом
ЙОГО...
сценарій змінюється і росте експресія
і вибору у них обох уже немає...
а далі все росте й росте агресія,
й нікому не важливо хто кого
КОХАЄ!!!
доволі стилістично .. цікаво досить.. мені сподобалась розлогість вірша.. сілди думок .. класно коли є такі вірші .. вони наче ковтки свіжого повітря.. в них немає тої зашореності і заяложеності.. гарно .. успіхів вам..
Нея Легна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
