Чи вмієте ви слухать тишу,
Таку гучну і мовчазну,
Весняну, літню, і осінню,
І денну тишу, і нічну?
Прислухайтесь: як сходить сонце,
Верхівками дерев шумить,
Дзвенить промінням у віконце –
Прислухайтесь хоча б на мить.
Як не почути гомін квітів,
Їх кольорові голоси?
Як, сміючись, збігають дзвінко
З листочків крапельки роси?
Ріки шум я уже не чую –
Хмар гомін чую угорі,
Розмовою я їх милуюсь
У тихій ранішній порі.
Почуйте: як у небі зорі
Гукають у пітьму нічну,
Хлюпочучись в небеснім морі,
Про долю вічну неземну.
Неньки Землі я чую стогін
І разом з тим її слова
Про радість і веселий гомін –
Аж обертом йде голова.
Почуйте поле, шепіт тіні,
Дороги свист і плач верби,
Неба пісні блакитно-сині
Від радості і до журби.
Як не почуть, як не відчути
Цю тишу і її красу,
Яку не можу я забути
І вічно в пам’яті несу.
