Що ж, ти, вітре, співаєш сонету,
Сієш сум не розділених мрій,
То дощем поливаєш планету,
То кидаєш думок цілий рій.
Знаю, вже не повернеш ніколи,
Теї юності, квітчаних днів,
Тільки пахнуть в саду матіоли,
Аромат пролітаючих снів.
Де ти щастя моє бузенкове,
Залишився, лиш смак на губах,
Промайнуло примарно-зіркове,
Я з тим щастям, мабуть, не в ладах.
Хочу, вітре, знайти ту дорогу,
Що веде у загублений Рай,
Втамувати душевну тривогу,
Тільки де він, едемовський край?
Підкажи мені, вітре, стежину
Чи тобі збитих ніг моїх жаль?
Може Рай мати нам Батьківщину
Й не шукати омріяну даль?
Може щастя, це кущик калини
Її цвіт, що по вітру летить,
Сміх у хаті моєї дитини,
Що мов промінь у сонця бринить.
Що ж, ти, вітре, співаєш сонету,
Сієш сум не розділених мрій,
То дощем поливаєш планету,
То кидаєш думок цілий рій.
ID:
259635
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 14.05.2011 21:45:55
© дата внесення змiн: 14.05.2011 21:45:55
автор: Ольга Сільчук
Вкажіть причину вашої скарги
|
