Погляньте люди – ми усюди,
А все – брехня, брехня, брехня.
Брехня і тільки. Скажіть, куди?
Не можна ж весь час навмання,
Оскільки сила лиш тут варта,
І стільки ж коштує життя.
Лиш доведіть хтось до пуття
Ось це ось колесо буття,
Звитяги варте це… А так
Нічого гідного уваги:
Як на чолі у нас простак,
Сиди як миш. Дивись на стяги.
На рідні стяги. Все облиш.
Тебе нічого не колише.
Тепер все просто, як тоді,
Коли всі знали навкруги.
Від чого неспокійно дишеш.
Всі мали місце у добі.
Все знали.
Хто про що турбується…
Це вже нікого стосується.
Нехай мене ніхто не бачить,
Нехай не знають. Думки сплять -
Для мене це ніщо. Не значить,
Реагуватиму ніяк.
Та й дивлюся я не пильно.
Не те щоби змінився сильно,
Не те щоб вдався в каяття,
Так само дихаю я вільно –
Невільно думаю лиш я.
Не мучаюсь від незнання.
Як і раніше, я жалію
Себе, себе і знов себе.
Як і раніше, я не смію.
Не смію все.
А все, що тре
Я вмію зле.
Завжди, проте,
Я переконую себе,
Що більш ніяк вже не зумію,
Що по інакшому не вмію.
Що щастя ще саме прийде...
А йде лиш час.
Він сам іде.
Перебирає все думки
Яких не має.
Я сиджу.
Закрився вже на всі замки
І сам собі усе кажу,
Та сам з собою розмовляю,
Що часу вже давно не гаю,
Хоча ще маю безліч пут.
Мої діла не мають ваги,
Не мають і ваги слова.
Як і ніщо.
Я згасну тут.
Так не поглянувши на стяги.
А прапор так колише вітер,
Неначе той в метафорі,
Неначе віти – його діти
І хочуть бути з ним, вгорі… ́
ID:
247610
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 17.03.2011 00:56:11
© дата внесення змiн: 17.03.2011 00:56:11
автор: Romeo Wreck
Вкажіть причину вашої скарги
|
