Сумувала весна, у зажурі за суконьку смикала,
І росою сльозини текли на поснулі світи...
Іще вчора сама проганяла морози і віхолу,
А сьогодні вже їй доведеться за обрій піти...
Сумувала весна, прикрашала волоссячко зеленню,
Зігрівала і пестила миле, мале кошеня,
Її час відлітав, а лишитися довше не велено,
І прощалася з лісом, і йшла десь у світ навмання...
І ніхто не окликне, не спинить, і постать забудеться,
Тільки пролісок якось у травах на згадку мигне,
А весна буде йти по зелених, замріяних вулицях,
А за нею – пригріте кошатко – частинка мене...
щаслива, бо неможливо сумувати коли навколо така краса, коли промінчик сонечка , що загляда в віконечко щоранку мене пестить... щось мене понесло ...а що в серці...краще непоказувати того...і так не зрозуміють...Весни вам в серці!