|
Я написав цей відгук одразу ж опісля прочитання книги Ірина Бобик "Д'воїна", оскільки розумів, що вістку про цю книгу потрібно поширювати негайно, не чекаючи на завтра. Хоча я зовсім не з тих людей, які отримали книгу одразу ж після друку, та все-таки це не зменшує її цінності.
У авторки на сторінці у Фб Ви зможете прочитати відгуки від тих, хто вже встиг перегорнути останню сторінку.
Проте я лише сьогодні вранці отримав пакунок і взявся відкривати коробку й зауважив, як бережно була запакована книга.
Розгорнувши усі захисні обгортки, добрався до обкладинки. Дивне й водночас приємне відчуття охопило мене, коли я споглядав малюнок.
Так класно зобразити авторку зміг би далеко не кожний... А ще ці червоно-чорні барви й камуфляжний малюнок, як тінь.
Але мені кортіло добратись до букв. Завжди цікаво, що ж там всередині.
Цю книгу не можна назвати тільки поетичною, бо ж у ній авторка вмістила ще й прозу.
До речі, я зовсім не берусь оцінювати, що в книзі сильніше: поезія чи проза. Мені на ура заходили вірші й прозові тексти. Усе сильно й достойно.
Читаючи книгу, я враз зрозумів, що вона мені смакує, як напій.
І для того, щоб Ви зрозуміли, що це за напій, його Вам вартує скуштувати самому.
Для мене - це була кава. Ні, це не вишукане еспресо в львівський кам'яниці чи американо в барі або лате, яке перетворили радше на десерт, аніж на напій, добавивши в нього всіляких шоколадних крихт, зефірок й різного кольорового й інколи не потрібного. Тут все лаконічно й просто: турка, вода, спеції за смаком ну й перевірена часом стара добра кава, бо куди ж без неї. Кава заварюється однаково для всіх, але смакує кожному по-різному. Хтось відчує гірчинку, комусь сподобається солодкий післясмак - кожному своє.
Так склалося, що я знаю авторку доволі давно й тішусь, що в книзі є багато текстів, які слугують гарним містком для спогадів. Хоча все тут нове. Бо ж десь під час війни наш зв'язок послабшав. Та в кожного відкрилось щось нове. Так, сторінка за сторінкою, збираючи життєвий пазл авторки, я враз починаю отримувати картину цілого покоління, навіть країни. В голові мелькають знайомі й незнайомі обличчя. Швидким потоком пролітає усе: фести, літературники, квартирники, автостоп, кава і я згадую, що тримаю чашку, яка обпікає руки, залишаючи по собі червоний слід. І цей слід зовсім не опік, а колір любові й борні.
З повагою, Богдан Кухта.
04.07.2024
ID:
1017042
ТИП: Анонс
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 07.07.2024 22:29:51
© дата внесення змiн: 07.07.2024 23:33:10
автор: Kukhta Bohdan
Вкажіть причину вашої скарги
|
