Перш, ніж Фома-апостол в Гефсиманію
Зайшов, — власне, в точило,
В гріб Богоматері,
бо з Індії Фому неясно як носило, —
Встав третій день від поховання...
І чую, це він став в цю ж мить —
святим!
Він — висох:
чи те згадав, що воскресіння Господа
неясно в нім ішло...
Язик й дно віч — все всохло
в нім і перед ним:
Ніде — й в дні гробу Тіла не було!
Так... плащаниця!..
Так?! плащаниця оце ж... перед ним!
Мій Гефсиманський смак!
Єрусалимський стиль...
Фома, не знаю як,
сам підсушивсь —
він мусив стать святим.
Мій Гефсиманський з Діви смак —
Єрусалим і спів святий.
І Господь знає —
а хто як? —
мій підсушився стиль...
А хто від цього став святим?
Ні хтось десь, і ні я.
Швидше комп’ютер всохне ставши,
він зміну стилю в вишнє чує завши...
Не те, не те вже благочестя, як колись...
І це ми так чути Марію — дожились!..
Точило є —
для витискання соку із маслин.
Нічого більш не взнаєте,
це я сушусь один.
І всі б ви кінчили це брудне діло
й сушили б смак і — стиль!!
І вам палали б душа й тіло
на зготування Переходу: і маслин,
овець і кіз, й навіть людей,
що ходять у «Святе святих»...
І ось, те тіло, там, як це
промовила Сама,
Інакшим єсть! — рудиментів нема.
І завжди серце в теплоті сухій
горіло б!
А з мене? Не чекайте
земний епос.
Оце — святі: Божественнійший Ерос...
А тут про епос...
Та чуєте ж: це — сміх!!
Божественний вік-сміх.
19.03.2007
