Ще імпонує нам – рука в руці
іти за недосяжною тією
високою вечірньою зорею,
яка не заведе на манівці.
І я, і ти ще тішимося нею –
поезією раю у кінці
дороги, де наяди у ріці
заманюють на ямби і хореї...
І поки ще п’яніє голова,
на пам’ять, що була у мене мила,
дарую римі мелодійні крила.
І хай ця пісня буде не нова,
але не заблукають ті слова,
якими ти поета полонила.
