Вона прокинулася від дивного і сліпучого золотого світла. С
онячні промені відбивалися від позолоченого буфету, який стояв одразу навпроти ліжка. Занадто яскраве сяйво. В цій кімнаті всьому пасує слово «занадто».
Дівчина обернулася на повільне дихання поруч. Її чоловік солодко спав, обіймаючи локони густого і шовковистого волосся дівчини. Він був красивим. Він був прекрасним без своїх королівських шат і корон. Ось так, в солодкому, майже дитячому сні, він вабив її найбільше. Шкода, що він скоро прокинеться.
Королева глянула на стелю ліжка. Величезне дзеркало відображало ще зовсім молоду сім’ю. Скільки ж іще жінок побувало у цьому ліжку до неї? Лише воно знає. Лише воно бачить. Лише воно не може розказати.
Королева солодко позіхнула і потягнулася. Зараз, коли всі ще сплять вона може бути собою. Може вести себе вільно і не думати про виховання. Спершу, наложниці, далі коханки, а тепер... тепер королеви. Це слово, неначе тягар, впало на плечі ще такої молодої і чистої дівчини. Її серце було повне щастя і любові до всього живого. І все що б їй хотілося зараз - піди обходити царських тварин, приготувати простий ситний сніданок і піти працювати у сад. Це так... трепетно.
Король повернувся на бік до неї і закинув руку на оголені груди дівчини. Вона зашарілася. Навіть будучи наложницею вона соромилася наготи, соромилася тих жадібних поглядів у свою сторону, соромилася тих бридків слів, які казали всі чоловіки і, навіть, її принц. Її король. Її чоловік. Той, хто ніколи не мав би лежати тут поруч з нею. Чи навпаки, їй не вільно лежати тут. Місце в комірці в кухні - омріяне з дитинства місце для неї. Там завжди пахнуло теплим, свіжим хлібом та спеціями. А ще кошенятами, які стерегли їжу від мишей. Ось її щастя.
Дівчина обережно забрала руку чоловіка з грудей і тихенько підвелася. Її король не відрізнявся любов'ю до порядку, тому весль королівський одяг був розкиданий по підлозі. Корона недбало висіла на спинці стільця. Дівчина тяжко зітхнула. Одягнула шовкову нічну сорочку і почала тихенько складати одяг. Вона ще досі не звикла до того, що хтось робить всю роботу за неї. Це було не правильно.
Король щось тихо забурчав, шукаючи її на мнутих простирадлах. А тоді підняв голову і невдоволено розплющив одне око:
- Кармен, ти якого біса так рано встала?
Дівчина знітилася. Він.. сердився? Розчарований? як правильно себе вести?
- Пробачте, мій принце, - вклонилася, - мене розбудило сонце.
- Сонце , - принц невдоволено бурчав і потягувався, - до дідька сонце, якщо тут ти, - спер голову на руку, -ходи до мене, красуне.
Кармен. Дівчина ще н езвикла до цього імені. Воно робило її якоюсь... пристрасною, вільною і прекрасною. Робило її тим, хто вона не є.
Кармен підійшла до ложа свого чоловіка і граційно лягла поруч. Її природний талант до танцю зачаровував усіх. А короля особливо.
- Ти така прекрасна у вранішньому промінні, - хлопець пестив її прекрасне каштанове волосся, - кохаю тебе так сильно!
Дівчина почервоніла і сховала лице на його плечі, -дякую, мій король. І я вас... кохаю.
Це прозвучало дуже невпевнено. Невже він розізлиться? Невже ....
Король не звернув уваги. Для нього не було більшого блаження, ніж обіймати цю дівчину щоранку. Щоранку сварити її за ранні підйоми. За те, що і далі робить роботу прислужниці. Падати щовечора до її ніг і слухати казкові розповіді. Захоплюватися її танцями, а потім кохати. Кохати так пристрасно, як не кохав жодну жінку у своєму житті. Він зробив правильний вибір. Жодна принцеса не зрівняється з нею. З дівчиною з простолюду, з такою простою душею і таким чистим серцем. З таким простим іменем Тетяна і таким прекрасним новим життям під іменем Кармен.
