Вогкі підземелля, порослі алеї,
Нефи, що плачуть воском-слізьми,
В магічну криницю Європи за Нею
Глибше і глибше спускаєшся ти.
Ночі, трактати, вістря прозріння,
В снах доганяєш, вуаль ще густа,
Сміх задзеркальний, хорали і півні -
Барвисті уламки розбитого скла.
Лілеї, троянди, місяць триликий,
Зламана лютня, замковий вал,
До тебе приходять символи жити,
Гарячка змінила шукання запал.
Тугою жагою обплів уроборос,
Грифон розриває зсередини бік,
Стіни зникають, і дух звіробою
Теплою хвилею серце обпік.
Згортається в карту ілюзія міста,
Вечір на флейті ворожить в кущах,
Постать у чистому полі помітна
І ореол фіалковий плаща.
Серце спішить і летить горизонтом,
Поколює пальці незнане тепло,
Ти на Неї вдягаєш із тису корону,
Цілує Вона твоє зблідле чоло.
красивий вірш... із нефами в сльозах і рими 
