Весна починається із неосяжного світла,
Яке прибуває із кожним наступним ранком,
Розпускаються запахи ще неіснуючих квітів,
Хочеться жити, блакиті приймаючи ванни.
Піднімається рівень небес, просторішає подих,
А кінмната тісна та задушлива, наче пробірка,
Відчиняєш вікно, щоб впустити із моря Свободи
Рибку-сонце удень і співочу увечері Зірку.
Але й світло все це не з'являється, звісно, нізвідки,
А джерела його - це проміння в зіничних глибинах,
В делікатних поривах і порухах, в ямочок мітках,
Десь в світильнику теплому просто в душі берегині.
У текучості настроїв вилиті сонячні форми,
У податливім спокої сплетені ріки й рослини,
Пульсує у стеблах це світло, як сік животворний,
Весна нескінченна, ніхто не вмирав й не загине.
Це, звичайно, мистецтво: роздмухати і не згасити,
Таємницю усмішки розкрити, помітить відтінки,
М`яко гоїть трава пустоту і підпалини битви,
А весна починається тільки за волею жінки.
