На один єдиний день, без часу для ночі
Дало Небо шанс єдиний, щоб глянути в очі
В твої очі! В ці, жадані, зоряні зіниці
У яких тріпочуть крила щастя диво-птиці.
На один цей день єдиний, а потім для муки
Будуть доріг серпантини, буде біль розлуки,
Буде гірке безталання недоброї долі
Де так довго нам не знати пташиної волі.
Все минає. Вітри літа склали пружні крила.
Вже обшир гаїв осінніх сіра мла накрила
І журбою засіває юних літ отаву
Де ще ніжно зеленіє першоцвіт Купави.
Рано нам, моя подруго, мрію забувати.
Листя наших днів минулих в зиму віддавати,
Щоб вони там побуріли, як кленові шати
Через які забудь-трава буде проростати.
Пам’ятаймо кожну дрібку короткої миті.
Пам’ятаймо кожну зморшку на ріднім обличчі,
Знаймо, мила, як минає люта холоднеча,
Так мине розлука наша. Обійму за плечі,
Розцілую мокрі щоки від сльози солоні
І занурю в шовк волосся зморені долоні…
Ну, а зараз… очі - в очі… без сліду втопився
І хмільного трунку чарів з вуст твоїх напився.
25.09.2016
