Проснувся кіт й промовив "Гав!" й сам здивувавсь: "Що я сказав?
Де бачив хто, щоб так коти казали?"
- Ко - ко! Ко - ко! - вже за вікном синички всі співали. А горобці замість
"Ців - ців!" дзвеніли дружно "Дзінь- дзінь - дзінь!"
- Що за дива?" - подумав кіт. Може я не проснувся?
- М'яв - м'яв! М'яв - м'яв! - вже м'явкотів дворовий пес Лакустя.
То ж вибіг кіт мерщій у двір. А там... А там ще більше див!
- Ку - ку - рі - ку! Ку - ку - рі - ку!" - корова говорила. Весело крякала вівця
й поважно так ходила...
- Що за оказія така? - усе кіт дивувався.
Він підійшов до гусака і в нього запитався :
- Скажи, що трапилось? Чому усі говорять дивно?
- Ців - ців! Ців - ців! - сказав гусак. Невже тобі не видно?
- Я добре бачу! - сказав кіт. Та щось не розумію. Повинен кожен
те робить, що добре робить вміє. Чом переплутались слова?
Навіть баран говорить "Ква!"
- І - го - го - го! І - га - га -га! - тут розкричалася коза. В тім винуватим
ти є сам! Бо вранці "Гав!" усім сказав. В Лакусті ці слова забрав.
А той узяв у тебе "М'яв!" А це були слова твої. То ж переплутались й мої.
Бо кінь почав кричати "Га - га!" навколо хати. Взяла я "Ців" від горобців,
вони "Дзінь - дзінь" від квіток. Синички узяли "Ко - ко!", корова "Ку - ку - рі -ку!"
Заговорила тут вівця:
- Красива пісенька оця. Та що маю робити? Скажу, не хочеться мені ще й
у кублі сидіти.
- От бачиш,- відказав гусак. Верни мерщій, що взяв. Отак!
- Візьми, будь ласка, своє "Гав!", мені ж верни гарненьке "М'яв!"-
сказав Мурзун Лакусті. Давай пограємося вдвох в бабусиній капусті.
Слова лиш ці Мурзун сказав - і сталось те, чого чекав.
Усі заговорили на своїй мові, хто як вмів. А кіт ходив і муркотів.
Бо добре так і мило, і всім - всім зрозуміло!
Ото ж і ти уважним будь. Думай, що говорити. І знай, що кожен
місце має під сонцем в цьому світі!
