В Африці далекій, де
Пекельне сонце й спека,
Бавились малята, малі левенята.
Жирували та боролись,
Пилу наробили…
Не помітивши зненацька,
Постать чорно – біла раптом там з’явилась.
То маленьке зубреня
Піднялось із пилу.
А одне із левенят підповзло до нього
Й запитало тихо:
– Ти хто будеш ? Що за звір ?
Відповідь була за втіху:
– Зебреня – я. Такий кінь. Для тебе – Смугаста.
Так здійснилося знайомство,
Повелася дружба – хижий звір
І дика зебра, просто дивовижно.
Насміхалися в саванні звірі з того дива,
Між собою говорили:
– Старожилам невідоме таке
Геть свавілля !
З часом друзі підросли,
Стали вже дорослі.
Лев главою прайду став, поряд
З ним була й Смугаста.
І так сталося, що криза
Трапилась у правді –
А ні їжі в них не стало і
Води ні краплі.
От одного разу скоїлось нещастя,
Зголоднілий лев напав
На зебру смугасту.
Голод розум засліпив, бо
Той лев і зебра, друзями були колись,
Тож так було й треба.
Звісно, після інциденту того
Дружба в них розпалась.
Лев із прайдом геть пішли,
А від зебри одні кісточки зостались.
Той випадок, що був в них
Прикладом є мудрим –
Неводи ніколи дружби,
З хижаком ти лютим.
Так заведено в житті і
У цій природі, в хижака
Немає жалю, коли він голодний !
