під мостом із білими колонами
акація безвучністю цвіте.
переді мною темні водойми -
черпають сум мій із очей
я викунув з розлуки серце
хай навмання блукає у роках
воно вже давно роздерте,
і розкидане по жінках
чи чуєш ти, як мені сумно?
чи бачиш, як мені пече?
сльози пливли безшумно
зеленістю твоїх очей
витирала ти їх рукою
чого боялися ми - збулося
пахли гіркою розлукою
айстри й твоє волосся
так тихо без тебе тут
і сад, що засіяний густо
ридає що вишні твої не цвітуть,
що в серці моєму пусто
і вірші мої пусті слова,
а кохання не варте слів.
я губи гріховні твої цілував
чужих й торкатись не посмів
білі айстри твої на прощання
на підвіконні сухі лежать.
твій цілунок у останнє -
інших наказав не цілувать
тай ридає все в мені:
тебе нема, та й досі вперто
оберігаєш міцно ти
серце моє роздерте.