Хто тебе навчив посміхатись у комір
Й починати війни поміж богами?
Ти приховуєш свій палаючий стогін,
обвиваючи торс міцний щільніше ногами.
І якби хтось тебе цілував, то зі спрагою
Припадав би губами до шкіри блідої.
Точені плечі, не зіпсуті засмагою,
Обіймав би своєю німою душою.
Хто тебе так вчив танцювати з панами,
І тримати так голову рівно при королях ?
Руки твої окропились чужими сльозами
Закоханих, мертвих, сміливих солдат.
Хто, розкажи, тебе ночами голубить ?
Хто притиска до дужих, гарячих грудей ?
Хто запал гарячий від битви остудить
Й розділить з тобою здобутий трофей ?
Кому ти молилась, як втратила віру ?
Кого проклинала, як зраду пізнала ?
Хто тобі цілував твою білу шкіру?
Кого ти боялась ? Кого ти кохала ?
Стоїш, посміхаєшся хитро у комір,
Захочеш — поб'ються за тебе боги.
Єво, ти — жінка. Ти пишеш закони.
Народжена жити і вічно цвісти.
