Цього холодного жовтневого ранку я прокинувся скоріше за тебе. Люблю дивитись, як закутавшись в ніжну й м’яку ковдру ти грієш її своїм теплом, попри те, що має бути навпаки. Я хочу берегти твій ранковий спокій, чути частоту пульсу й дикий стукіт серця, побачити милу усмішку, сонний закоханий погляд, слухати про твої нічні жахіття й думати, як назвати нашу дитину. Вдихаю запах молочної подушки, а вона пахне твоїм волоссям. Ладен прокидатися завжди скоріше, аби цілувати плечі й дивуватись, чому в тебе така солодка шкіра? Чому я люблю саме ці плечі? Чому обожнюю, коли закидаєш на мене свою тендітну ніжку? Коли пестиш мене, майже недоторкаючись? Дегустація твоєї шкіри змушує мене шаленіти, крихітко. На підлозі лежить твоя білизна, така недоторкана та бажана, яка ще вчора була на тобі, але здалась перед спрагою бути з моїм тілом. Якби ти знала, яка гарна, коли у собі не маєш страху, коли вії не сіпаються від нервів й вилиці не напружуються від злості, коли ти бачиш утопічні мрії й кутиком губ посміхаєшся мені через сон. Між нами двобій, між нами дуель, між нами наша спільна ковдра…
