Той дивний місяць має таємницю...
Блідим арійцем бродить з ночі в ніч.
Він зазирає в шпарки, він боїться
Світанку..смерті…сонця…світла свіч.
Боїться півночі, коли озветься ехо:
Виття вовчиці в місячну імлу;
Коли юнак з постелі встане тихо,
Піде сновидою шукати ковилу.
Той дивний місяць має таємницю...
Затемненням ховає світлий лик.
Це магія, що звабила вовчицю...
І ніби сон, юнак у полі зник...
Задум у тебе, Олю, був хороший, але ти закінчила вірш словом "зник" і після цього читач сам фантазує, що ж там таке з ним сталося?
Може має бути ще пару катренів, як продовження теми?
Оля Бреславська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я б хотіла ще кілька катренів, але не пишеться Тому поки що! хай буде так, із загадкою для читача, для польоту фантазії
Я не тільки уявила картинку, а й навіть відчула виття вовчиці - моторошно стало на душі - у мене дивна асоціація, що на триллери схожі езотеричні вірші!
Оля Бреславська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
То певно у всіх така асоціація моторошна щодо вовків, виття і повного місяця Але повірте, п.Олечко, що задум у мене інший - попри всю містику жанру, юнак і з дівчиною(вовчицею) таки зустрілись і десь живуть щасливо