Ішла душа, побита і обірвана,
Сумна і темна, наче сирота.
Шукала прихистку і теплоти, зневірена,
Куди не прийде—всюди німота.
Ще молода, а вже така знедолена,
Пекучі сльози падають на сніг.
Уже настільки болем обезболена,
Що снігом не холодить босих ніг.
Все оглядалась, чи її не кликали,
Хоч хтось, щоб заспокоїлась вона.
А їй услід всі тільки пальцем тикали:
Мовляв, дивись, яка вона страшна!
Якби ж хто знав, яка вона налякана,
Як нею грали, ніби у футбол.
Іде душа, засмучена й заплакана,
І десь там чує, хтось гукає: «Гол!»
Вона біжить. Куди ж її подітися?
Усім байдуже до її біди.
А їй би просто тільки обігрітися
І закропитися одним ковтком води.
Та всім байдуже. Всі її жахаються.
Ніхто й не знає, що вона—душа,
Яка щосили за життя хапається,
Й любов свою, крізь біль, не полиша…
То не зима її ляка морозами,
Цим холодам її не подолати.—
Людська байдужість гнівом і погрозами
Її ось так лишає помирати.
…А за її плечима стільки совісті!
Та що та совість?!—Грош її ціна!
Коли вона, стерпівши стільки болесті,
Іде ось так—обірвана, одна…
А в ній любові, Боже, скільки вміститься!
Що вистачить на всіх, оцих чужих людей.
Та в них лиш злість на місці серця світиться—
Не підпускають навіть до дверей.
…Іде душа, і вже їй тільки мріється,
Що хтось таки відчує дикий біль.
На те вона й душа. Іще надіється
Десь пережити горе-заметіль.
Не всі ж серця померли й зачерствіли,
Не всім байдуже, вірить, не усім!
Іде душа. І бачить : відчинили…
…Заплакала—її пускають в дім….
Такий філософсько-життєвий сюжет, уквітчаний метафорами й болем. Дуже сподобалось. Неперевершені рядки:
Уже настільки болем обезболена,
Що снігом не холодить босих ніг.
Натік відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую,Ирена! Ви,як завжди,змушуєте мене червоніти! Я ж тільки починаю писати,а вже мені такі похвали!
Дякую за Ваші чудові вірші. Жаль, що вже всі перечитала. З нетерпінням чекатиму на Ваші нові творіння 
