Україно! Земле моя мила!
Найпрекрасніший на світі край!
Шум дібров, полів зелена сила,
Чистих рік яскравий водограй!
Все у тебе створено для щастя
Хліборобів мирної землі.
Ось чому на Україну часто
Зазіхають люті вороги.
Мріють наше небо, землю й воду,
Всі багатства і лісів, і нив
Захопити, з вільного народу –
З українців – виховать рабів.
Вмиті кров’ю ниви золотії,
Дзвін церковний страдницьки звучить…
Сотні років вчаться гречкосії
Перековувати рала на мечі.
Мій народе! Мирний, але сильний,
Мужній, непохитний у бою,
Ти завжди був незалежний, вільний,
Батьківщину захищав свою!
Бився до останнього за волю,
За нащадків віддавав життя.
Подвиг перетворював на долю,
Щоб навіки кануть в небуття.
Дід старий і хлопчик, ще дитина,
Жінка чи дорослий чоловік –
Йшли на бій, щоб ненька-Україна
Не була рабинею повік.
Скільки їх: загиблих в полі бою,
Закатованих, розстріляних синів!
Нам, нащадкам, не дають спокою
Пам’ятники в кожному селі.
Обелісками країна вкрита,
Монументи – ніби вказівки:
Тут земля, що кровію полита,
Пам’ятайте, люди, на віки!