Із вази лине прозора кров…
і я курую незримі оку рани…
твій погляд,на ганчірки роздирає плоть , …
ховає у обійми чи кургани …
Я – Мемуари,які спалю ,
Щоб не «казали люди».
Я не та,яка потрібна тобі …
Нас просто не буде…
Це та діва в свічаді обіцяла жити …
Це вона,а не я…медом текла…
Вірила і смагла,як жито…
Босоного кровила долі м’якого скла…
Це та діва в свічаді обіцяла вбити,
Вбити Любов, щоб не посміла сама…
І над тілом бездиханним тужити
І полетіти за вітром, чумна.
Нас просто не буде…
Я не потрібна тобі…
Щоб не казали люди…
ТИ – мемуари .Я – люблю.
