За океанами, за синіми морями
Країни є, якими марить світ.
І майже кожен, до шаленства, до нестями,
Продовжити в них мріє родовід.
Париж мрійливий так приваблює коханням
Та зачаровує, намов би сон.
Там у кав*ярні кавою та побажанням
Нас привітає всміхнений гарсон.
Венеція захоплює, мов дивна казка.
Вмиває місяць личко у воді.
Але скажіть, як є, скажіть мені, будь ласка-
Хотіли б переїхати туди?
І слухати чужу, не українську мову?
Та бачити нерідний краєвид?
Нехай багатий він, нехай такий чудовий,
Але чужий, нелюбий серцю світ?
На жаль, в своїй країні милій та нещасній,
Нам неспокійно жити довелось,
Але, любов до неї від цього не згасне!
Щоб кинути? І мови вже не йшлось!
Я буду жити там, де народила мати.
Де вперше я побачила життя.
Не хочу свою душу в найми продавати,
Змінити рідне на чуже буття!
Я тут живу і тут помру! В своїй країні!
Хоч так приваблює яскравий світ.
Я серцем проросла у рідній Україні!
І тільки в ній продовжу родовід!
