Мамо, ще вчора буяла весна,
Дні усміхались і вабили ночі,
А вже тепер ненависна війна
Буками, градами в небі гуркоче.
Сипле і сипле пекельним вогнем,
Рваним металом впивається в груди,
День то чи ніч у диму не збагнем,
Ранок прийде чи його вже не буде.
Мамо, та я ще такий молодий,
Вдома чекає незаймана мила…
Як же то хочеться пити… Води…,
З кров»ю спливають підстріляні сили.
Мамо, а в нашій криниці вода:
Чиста, смачна і така прохолодна…
Чи то чекали, що прийде біда:
Чорна, кривава і вічно голодна.
Мамо, та я ще нічого не встиг:
Лан не зорав, не поставив будинок
І не ступив на свій власний поріг,
Не посадив у садочку барвінок,
І не надихався смутком полів,
Не надивився коханій у очка,
Ніжних її не наслухався слів,
Не народив ні дочки, ні синочка…
Все перекреслила клята війна,
Що так бездумно розбурхали люди,
Та що постала немовби стіна
Між, що було і чого вже не буде.
Всім, кому ця братовбивча війна
Є і дитина, і рідная мати,
Зичу упитися нею сповна!
Аж-но по вінця, аж до відплати!
Аж до останнього клекоту в горлі!
Аж до смертельної туги в очах!
Щоб опинились під стрілами долі
Із тягарем каяття на плечах,
Що до нестерпного жаху злякає
В час, як полуда з очей упаде!!!…
Але вогонь все ніяк не вщухає,
І допомога усе не іде…
Мамо, я знаю, що ти на колінах
Молиш життя і здоров»я для сина,
Розуму людям у Бога проси,
Мамо, матусю, рідненька, спаси…
