Присвячується невідомій Ані, та людям котрі змінюють світ.
Чоловік поставив книгу у шафу котра зачинялася скляними дверцями, рука відпустила обкладинку і мала б покинути простір шафи дозволивши дверцятам зачинитися, та не могла, погляд зупинився на іншій книзі. А. П. Чехов «Вибране» було написано на корінці, а в середині пояснення – оповідання, повісті, п’єси, видавництво «Таврія» Сімферополь 1977, книга друкована російською мовою, тиражем приблизно сто п’ятдесят примірників. Здається не раритет та таких книжок безліч, точніше схожих, але ця книга єдина, саме з нею у житті чоловіка пов’язана історія про яку він нікому не розповідав та лише одного разу написав.
Звісно у школі не дуже поважають розумників, відмінників, та Владику подобалися різні історії, він із захопленням читав про пригоди козаків, лицарів, ковбоїв та безліч хоробрих та сміливих чоловіків. Вчився він не дуже добре, за поведінку у нього взагалі майже завжди була двійка, та у бібліотеці він був своєю людиною, постійним відвідувачем, а хто з цього сміявся завжди міг отримати в око чи по зубах. Минула школа, за нею пішов інститут, книги змінилися, змінилося ставлення, навіщо читати про чужі пригоди коли можна насолоджуватися власними. З’явилися жінки, п’янки та дорослі розваги, та й Владик став дорослим чоловіком і вже звався Владислав Олександрович, одного разу крокуючи з супермаркету натрапив на розкладку з книжками «Розпродаж, все по трояку» роз’яснював напис.
- Що ж три гривні це зараз не гроші. – Пробурмотів сам до себе Владислав Олександрович та вибрав кілька книжок, розрахувавшись поклав до пакету та попрямував додому.
Так і судилося б тим книжкам провалятися деінде, бо за браком часу, чоловіку ніколи було їх прочитати, звісно п’янки, гулянки, дівчата, але чи-то доля, чи може щось інше, та чоловік розлучився з ще однією жіночкою і скориставшись можливістю поїхав у відрядження, серед багажу опинилася та сама книга. Прямуючи потягом та від нічого робити чоловік дістав книгу та вперше відкрив першу сторінку, одразу за нею на заплановано-чистому аркуші, були зроблені якісь записи олівцем, ці записи зроблені попереднім власником зовсім не приволікли уваги теперішнього власника підручника. Відкривши книгу ззаду щоб роздивитися зміст, помітив, що кілька оповідань та повістей було окреслено одним великим колом зробленим тим самим олівцем, лише потис плечима та почав читати.
- Що ж ти така не охайна, Аня? – Запитав чоловік помітивши внизу однієї зі сторінок напис зроблений олівцем, три літери «А», «н», «я» запис був зроблений дуже гостро заточеним олівцем тому що напис в деяких місцях майже прорізав папір.
- Що, пробачте? – Людина котра сиділа в тому самому купе вирішила що звертаються до неї.
- Це я не вам. – Відрізав Владислав Олександрович та продовжив читати, він читав без особливого захоплення, просто читав, часто відкладав підручник та дивився у вікно на пейзажі котрі пролітали повз, ходив за кавою чи її пив, розмовляв з іншими пасажирами та коли все інше набридало він брав у руки книжку. Так би напевно і продовжувалося якби одного разу Аня гучно не заявила про себе, «їх було тільки двоє» саме це словосполучення було підкреслено олівцем у наступному оповіданні першим, підвівши очі на назву Владислав Олександрович помітив якусь чудернацьку фігуру зроблену також олівцем неначе ромб чи квадрат, але так намальовані, мов папір котрий згортався у трубочку. Далі більше: рак-відлюдник, слимак, чимало, та написи на полях. Чоловік знову подивився на сторінку зі змістом, саме це оповідання значилося першим в окресленому колі, та з захопленням припав до книги, він читав історію в історії, точніше в кількох історіях, це було вперше, це було дивно, та потяг зупинився і чоловік мав виходити і взятися за роботу.
Він працював, працював напружено, завзято, квапився, але не тому що поспішав повернутися з відрядження, а тому що його чекала Аня, дівчина зі своєю історією, зі своїми думками, зі своїм баченням світу. Якось непомітно він почав подумки з нею сперечатися, не погоджуватися, жаліти та співчувати, почав жити її історією, її думками. Він почав замислюватися, а коли вона робила ці написи? У далекому сімдесят сьомому чи у двотисячному, у вісімдесят п’ятому чи може нещодавно, і яка вона була? Те що вона була розумною він не сумнівався, точніше напевно вона і зараз десь є, і йому ставало якось дивно, ось він читає, байдуже що насправді можливо вона готувалася до якогось іспиту чи самостійної роботи, вона виділяла саме ці слова. Через цю Аню кинув пити та курити. Потім підкреслення зроблені олівцем змінилися підкресленнями зробленими ручкою, до прямих приєдналися хвилясті, він почав помічати що деякі влучні моменти вона випускала та його дратували приписи котрі вона робила «плотська любов», і це там де писалося про почуття!
Він повернувся з відрядження та вдома всю ніч сидів над книжкою, і читав, йому стало сумно коли він вийшов з окресленого кола, і перестав зустрічати підкреслені слова та словосполучення. Коли дочитав до кінця повернувся до першої, заплановано-чистої сторінки та перечитав записи зроблені знайомим почерком, з чимось погодився, щось заперечив. Це коло змінило його життя, його погляди, він не зневірився в коханні, він закохався.
Чоловік обережно торкнувся книжки на корінці котрої було написано А. П. Чехов «Вибране» та зачинив шафу. Ось так непомітно ми змінюємо навіть те про що не знаємо, навіть тих кого ніколи не зустрінемо.
- А все ж цікаво, яка ти Аня? – Чоловік дивився крізь скло на полиці з книжками.
- Що там любий? – До чоловіка наблизилася гарненька дружина, та ніжно його обійняла.
- Плотська любов. – Відповів чоловік, та розсміявся помітивши здивований вираз обличчя дружини, він не пояснював, просто дав почитати про історію, яку він нікому не розкаже.
ID:
241019
Рубрика: Проза
дата надходження: 14.02.2011 15:31:53
© дата внесення змiн: 14.02.2011 15:31:53
автор: Линник Анатолій
Вкажіть причину вашої скарги
|
