Чи відомо вам, які довгі ночі,
Коли щастям не гріють синові очі?
Чи відомі вам невидимі грати,
Що наповнюють пустотою кімнату,
Коли матір чекає свого солдата.
Чи бачили ви на щоках мокру сіль,
Коли в серці завмер спопеляючий біль?
Чи чули ви більш глибоке мовчання,
Ніж мамине одиноке страждання,
Що наповнює кожну секунду чекання?
Календар уперто вів свій відлік днів.
Не вистачає слів. Немає більше снів.
І жодних конвертів із фразами віри.
Озера щирих поглядів затягнуто сірим.
У свідомості залатані пам`яттю діри…
А син в бою, свинцем волю гартує.
У свисті куль крик матері він чує.
Палять лиш тіло, душа не здається,
Із попелу Феніксом вона повернеться.
Перемога життями мільйонів дається.
Персональні трагедії кожної родини злилися в глобальну трагедію всієї країни. Адже життя людини – безцінне. І воно набуває особливого значення, коли прожите, чи навіть віддане задля Великої Перемоги, заради всенародної єдності. Тому 9 Травня – свято парадоксального поєднання непоєднуваного – болю втрати і щастя здобуття. Але все ж це свято. Тому наостанок хочеться звернутися до ветеранів та їхніх сімей:
Давно розвіялись дими,
Та пам`ять досі не згасає.
Шануємо і вдячні ми,
До ваших ніг ми голови схиляєм!
