АЛЬТЕРНАТИВНА РЕАЛЬНІСТЬ
Отримала листа з кінця того світу...
Помітно, що в аду не так вже спекотно
Як про це, по вчорашньому заповіту,
Нам се доводять, триндять { гомонять }, розказують.
Видно — печать сургуча застигла,
Вдавивши в запеклу кров грішника клеймо
Соковите, рогатого бідканця * Чорта.
Чорт біжить, не ховається.
Всіх залякує вправно.
Посипає з щиглика-бешкетника металеві з іржою цвяхи.
— Де взялась цяя ржа ?
— Та ще й в адову му́ку !
Каже здобрений — “сльози”. Це все дівки запекло ридають.
Хоч пензлі бери та малюй з них картину.
“Давай книжку їм ! — кличе на мене сам Сатана. — Оту релігійну,
Де заповіді. Нехай плачуть очами на неї.”
По сторінці розмокнуть, пливуть чорні літери...
Не Третій Рим, не Сполучених Штатів Пітери.
Люди всі, поетапно, скиглять крячкою,
Або сміх розбирає: що в “леді Гага” було з тою собачкою?
Чуєш, збоченець кривдний ? Попитай може ще...
Для мене, будь ласка, бісе огидний,
Чом Диявол сам книжку не пише ?
Жбурляє недопалки ? Пляшку трощить жвавіше ?
Тридцять три срібні монетки коштує таке виданячко,
Або Манускрипт Величний.
І ти, самець рогатий, вже розумієш з народження Світу
Як це солодко всіх продавати ! З потрохами, з камінням
Та з борошном здати всіх за кумедний безцін.
Нехай навіть сплатять мені, на підгрунті, у відповідь.
— Расход диму буде дуже великий.
— То ви, панство чортівня, людей ще не знаєте.
Великий виток буде не диму. Інше полізе...
Грішні носяться з тими принадами,
Сало жруть, об'їдаються динями, манго.
Я шукала таку Людину у Всесвіті,
На всих горизонтах та обріях виглядала,
Зазивно промовляючи на всі сторони Світу.
Щоб хоч трохи поплекати мудрості,
Слушно зважити на Вічну Істину,
Цілувати повітря думки та чистенького розуму.
Шанувати, захищати, підтримувати мудреця впливового
Або жіночку — Софію Київську, красуню у відчаї правди.
Непереборна життєва наука. Щербатих повно ! Одна, друга, третя —
Всі пихаті профури та збуджені квочки.
— І-і-і ?..
— Наприкінці пошуків вкладаюсь собі спатоньки.
Не скигли подробиць... Сама !
Без окремої пари. Міцних ручок та ніг,
Без чужинської хибної, хитрої, хижої вдачі.
Сам на сам роздивляюся Небо.
Зіркування небесне, Відлуння.
Прислухаюсь до Бога, до Чорта, до бісовської зграї та крил.
Може Янгол мені запозичить...
Кат ма ! Розумієш, не... бого ?!
— Розказуй.
— Сон вбачаю, цікавий для мене.
Бачу рот, звичайнісіньку пащу,
Не звірячу, немов би, а людську.
Відкривається рот, не до мене, повернутий вправо...
Аж лузгіння чумне !
Випадають два зуби з щелепи,
Не кроваві з корінням, потужні.
Проти мене вони ? Я не винна ! Маю доказ — письмові сторінки...
Місце кидає зуб чи звільняє, без страждання, ненависті, болю.
За ознаками зуба я вгадую хто.
Древня Греція, Конго чи Московія Красна ?
Той Шанхай чи Тибет, я не доктор,
Не толмач побрехеньок, провидець...
Всі ошукані люди. Саме так. Достоменно.
Чом, не знаємо досі, напевно.
Сновидіння вперте то правда силенна ?
Чи хотіння моє запроваджує імпульс ?
Як я хочу послухати правду.
В мене дозвіл на сон, на жорстокість, на спокій.
Підводиться з чемності шукач волоокий...
Користь передбачається інша,
За кальяном молочним чи в струмі гашиша.
Поволі. Приховано. Тишком-нишком.
Невловимо. Поступово хрести та кришка.
* бідканець — слово авторське (невдоволенний, закликаючий біду).
ID:
1019272
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 06.08.2024 00:23:40
© дата внесення змiн: 06.08.2024 00:23:40
автор: Dana Saba
Вкажіть причину вашої скарги
|
